– У нашому домі ми записуємо енергоспоживання;
– у нашому домі ми вимикаємо світло в кімнаті, коли
виходимо з неї;
– у нашому домі пральна машина завжди повністю
заповнена, коли ми її використовуємо;
– у нашому домі холодильник стоїть у прохолодній
кімнаті;
– у нашому домі ми не ставимо меблі перед обігрівачем;
– у нашому домі ми почали використовувати енергозберігаючі
лампочки;
– у нашому домі ми використовуємо місцеве
освітлення;
– у нашому домі ми провітрюємо швидко та ефективно,
упродовж усього декількох хвилин;
– у нашому домі ми заклеюємо вікна на зиму;
– у нашому домі ми зашторюємо вікна на ніч;
– у нашому домі ми використовуємо раковину для миття
посуду;
– у нашому домі ми накриваємо каструлю кришкою коли
готуємо їжу;
– у нашому домі ми миємось під душем а не приймаємо
ванну;
– у нашому домі ми ходимо пішки або їздимо на
велосипеді в школу та на роботу;
– у нашому домі ми знижуємо температуру в приміщені,
коли виходимо;
– у нашому домі ми знижуємо температуру в приміщені
вночі;
– у нашому домі ми повторно використовуємо скло, папір
та метал;
– у нашому домі ми не купуємо товари, які можуть
використовуватись тільки один раз;
у нашому домі ми не купуємо товар у великих коробках;
– у нашому домі ми ремонтуємо речі замість того, щоб
їх замінити;
За кожну відповідь « так» ставимо собі один бал.
1-5: вам ще потрібно багато вчитись, так що починайте
вже зараз.
6-10: у вас багато добрих звичок, які можуть стати
основою для подальшої роботи.
11-15: ви є прикладом для інших.
16-20:
хтось із вашої родини повинен стати міністром екології.
|
пн |
ТНК |
Галузь промисловості |
Продукт |
Штаб-квартира |
|
1 |
Coca-Cola |
Харчова |
напій |
США |
Економічна система має кілька основних ознак.
- по-перше й найголовніше, це переважаюча форма власності на засоби виробництва: державна, приватна чи суспільна;
- по-друге, від форми власності залежать методи керування економікою: або державне планування на певний проміжок часу, або ж існує вільна конкуренція між виробниками;
- по-третє, методи ціноутворення на товари. Традиційна економічна система
Історично першою виникла традиційна економічна система. Вона заснована на традиціях господарювання, що передаються від покоління до покоління. Традиційна економіка характерна й донині для племен, що живуть в Африці, Південній Америці, Азії, Океанії. Традиційній економічній системі притаманна наявність багатьох форм власності з переважанням племінної, або общинної (колективної) власності на засоби виробництва. Суспільною власністю при цьому є земля, усі знаряддя праці на ній, а також одержана у процесі виробництва продукція. За такої системи панує ручна низькопродуктивна праця. Керують виробництвом самі члени родини. Вони визначають, що саме слід виробляти, у якій кількості та з ким вести обмін виробленої продукції на іншу, якої немає в общини. Економічним стимулом до праці є задоволення елементарних життєвих потреб: у їжі, одязі, житлі. Перевищення доходів над витратами дає змогу вести нормальне життя. Ціни на товари складаються на основі існуючих традицій. Наприклад, 1 кг бананів звикли міняти на 1 кг фініків, а одного верблюда – на п’ять овечок. Економічні ролі членів суспільства визначаються спадковістю та становою приналежністю.
Отже, традиційна економіка – це такий тип економічної системи, за якої традиції і звичаї визначають практику використання ресурсів.
Із часом технічний прогрес поступово привів до заміни ручної праці на машинну, а родинна власність поступилася приватній.
Класична ринкова економічна система
З плином історії та розвитком продуктивних сил традиційна економічна система вичерпала свої можливості й поступилася місцем ринковій.
Першою умовою виникнення ринкової економічної системи був суспільний розподіл праці. Спершу від землеробства відокремилося скотарство. Пізніше від роботи на землі виокремилося ремесло, а з часом виникла велика промисловість. Зрештою з’явилися люди, які займалися торгівлею. Розподіл праці вимагав обміну товарами. Спершу він відбувався лише у межах общини, а потім – між ними.
Одночасно зростала економічна самостійність виробників товарів, які прагнули до задоволення власних інтересів, й відбувся розподіл праці між ними. Так виникла приватна власність, що стала другою умовою функціонування ринкової економіки. Вона дала змогу самостійно визначати, яку саме продукцію виробляти та кому її збувати.
Спершу ринкові відносини розвивалися в межах натурального господарства, виконуючи другорядну роль. Але з часом стало очевидним, що велика спільнота людей не може задовольнити своїх зростаючих потреб у різноманітних товарах і послугах. Тому з поглибленням територіального поділу праці поглибилися спеціалізація та кооперування виробництва. Одні виробники пропонували свої товари в обмін на інші життєво важливі товари для інших. Так ринкова економіка стала панівним типом господарювання у більшості країн світу у ХVІІІ – ХІХ ст., й нині є найпоширенішою.
Отже, класична ринкова економіка – це такий тип економічної системи, за якої роль основного регулятора економічних відносин виконує ринок.
ринкова економіка заснована на таких принципах:
- по-перше, переважає приватна власність на засоби виробництва та існує особистий економічний інтерес кожного учасника ринкового механізму як головний стимул розвитку господарства. Підприємницька спільнота прагне збільшити прибуток через підвищення ефективності виробництва. Наймані працівники хочуть підвищити вартість своєї праці. Споживацька спільнота зацікавлена придбати товар за найнижчою ціною;
- по-друге, свобода підприємництва та вибору. Це означає, що підприємницька спільнота сама визначає, що виробляти, куди й кому збувати продукцію. Наймані працівники вільні у виборі, де працювати. Нарешті, споживацька спільнота приймає рішення купувати товар, що пропонується на ринку, чи ні;
- по-третє, важливим механізмом ринкового господарювання є ринкове ціноутворення. Ринок сам через попит і пропозицію на товар визначає, що й скільки має коштувати. Споживацька спільнота при цьому підтримує лише потрібні їй виробництва, купуючи їх продукцію. Відмовляючись від купівлі непотрібного товару, вона може «обвалити» ціну на нього й зробити банкрутом непотрібне йому підприємство. Регулятором цін на ринку має бути також конкуренція, сутність якої полягає в широкому розпорошенні виробників та споживачів, що не дає змоги монополістам контролювати ціни. У наш час планова економічна система зберігається у чотирьох країнах. З них у Північній Кореї та на Кубі існує чисте командно-адміністративне господарювання. У Китаї та В’єтнамі планова система поєднується з елементами ринкової: працює малий бізнес, широко залучаються іноземні інвестиції в економіку, існує майнове розшарування суспільства.
- Побуодувати діаграму Венна за варіантами:
- 1 в- традиційна і планова
- 2 в- ринкова і планова
- http://merkator.org.ua/testy/typy-ekonomichnykh-system/
11.01.21
https://www.youtube.com/watch?v=XYwTasc1vJg
https://www.youtube.com/watch?v=SFINGe4kfuk
https://www.youtube.com/watch?v=N8t8Gdzyja0
Нерудні корисні копалини
Нерудні корисні копалини є найбільш поширеними в Україні як за кількістю видів, так і за кількістю відкритих та освоєних родовищ. Пояснюється це тим, що до них належать надзвичайно різноманітні за походженням породи й мінерали. Нерудні копалини мають дуже широке застосування. Вони служать сировиною для галузей промисловості, безпосередньо використовуються у будівництві, науці й техніці, побуті та медицині. За запасами окремих нерудних корисних копалин (сірки, облицювального каміння, каоліну) Україна посідає провідне місце в Європі, а за запасами графіту – друге у світі (поступається лише Китаю).
Хімічна мінеральна сировина. Сировиною для хімічної промисловості є сірка, кам’яна і калійна сіль, фосфорити, апатити.
Україна володіє великими запасами сірки. Сірка, що має осадове походження, нагромадилася в Передкарпатському крайовому прогині. Передкарпатський сірконосний басейн (який заходить у межі сусідніх країн – Польщі та Румунії) належить до найбільших у Європі і світі. Там виявлено понад 20 родовищ самородної сірки. Її видобували у Львівській області у кар’єрах з Роздільського, Язівського, Подорожнянського, Новояворівського родовищ та способом підземної виплавки – з Немирівського. Однак внаслідок тривалого її видобутку у великих кількостях родовища сильно виснажені. Нині на більшості з них розробка сірки припинена.
Родовища солей в Україні внаслідок тривалого видобутку так само сильно виснажені. Нині обсяги видобутку цих копалин різко зменшилися. З Передкарпатським прогином пов’язаний також єдиний в Україні басейн калійної солі. Її у великих обсягах видобували у Калуш-Голинському (Івано-Франківська область) і Стебницькому (Львівська область) родовищах.
Потужні поклади кухонної солі (у кам'яному вигляді) залягають в Донбасі, Дніпровсько-Донецькій западині й Закарпатті, а у вигляді природних підземних розсолів – у Передкарпатті. Найбільшими родовищами кам’яної солі, які вже тривалий час розробляються, є Артемівське і Слов'янське (Донецька область), Солотвинське (Закарпатська область). Значні запаси кухонної солі містяться у ропі солоних водойм Азово-Чорноморського узбережжя та Криму. Зокрема її видобувають з озера Сиваш. Кухонна сіль на території України відома ще з античної доби. Її видобуток у Криму і причорноморських лиманах розпочався за грецьких, а в Закарпатті – за римських часів. Перший великий рудник у Солотвино викопали у 1220 р.
Поклади фосфоритів і апатитів – сировини для виробництва хімічних добрив – загалом незначні і поки що не розробляються. Промислові запаси фосфоритів знайдено у Придніпров’ї, Придністров’ї, Сумській і Харківській областях, апатитів – у Житомирській і Запорізькій областях. Поклади апатитів приурочені до магматичних і метаморфічних порід Українського щита.
Будівельна сировина. Надзвичайно багаті надра України на природні матеріали, які використовуються в будівельній галузі. Одні з них попередньо проходять суттєву промислову переробку, інші безпосередньо спрямовуються на будівництво.
Мергель, крейду, вапняк, глину використовують як сировину для виробництва цементу, леси і глини – для виробництва цегли і черепиці. Гіпс, суглинки і вапняк йдуть на виготовлення так званих в’яжучих матеріалів, а пісок – як наповнювач до бетону. Родовищ цих порід в Україні багато і вони поширені повсюдно. Це стосується також родовищ кам'яних будівельних матеріалів – природного стінового каменю (туфи, вапняки), будівельного каміння (пісковики, базальти, граніти) та декоративно-облицювального каміння (граніти, габро, лабрадорити, базальти, мармур). Більшість родовищ облицювального каміння приурочена до Українського щита, найцінніші його види залягають у Житомирській, Рівненській, Хмельницькій, Запорізькій, Закарпатській областях. За запасами базальту Україна посідає провідне місце в Європі. Їх видобувають у Рівненській (Клесівське родовище) і Дніпропетровській областях. Мармур розробляють у Закарпатті, Криму та Донбасі.
Серед розмаїття українського декоративного каменю особливу увагу привертають граніти. Вони мають різні кольори і відтінки, за якими отримали свою назву: червоні, червоно-жовті, рожево-червоні, темно-малинові, коричневі, сірі.
Інші нерудні копалини. Багато нерудних корисних копалин є сировиною для різних галузей промисловості. Вогнетривкі глини, флюсові вапняки, доломіти, формувальні піски слугують металургійною нерудною сировиною, яка використовується при виплавці чорних металів. Їх видобувають здебільшого в Донбасі, Придніпров'ї, Криму. Скляні піски, керамічні глини, каолін, які мають в Україні значне поширення, є сировиною для виробництва скла, керамічних виробів, порцеляни і фаянсу. Україна володіє значними запасами каоліну, а за його видобутком (18 % світового) поступається лише США й Колумбії. Запаси високоякісних каолінів зосереджені в областях, які розташовані на Українському щиті. Каолін – біла глина, яка отримала свою назву від містечка Каолін у Китаї, де вперше була знайдена. Вона утворюється внаслідок вивітрювання гранітів та інших порід, тому найбільше її добувають на краях Українського кристалічного щита. Каолін має широке застосування у гончарному виробництві та порцеляново-фаянсовій промисловості. Без нього не обходиться виготовлення паперу, мила, вогнетривкої цегли, косметичних і медичних засобів, пластмас.
Багатоцільове призначення має графіт. Його родовища також пов’язані з Українським щитом, найбільше з них – Завалівське (Кіровоградська область). За прогнозами, у надрах України сконцентрована 1/5 частина світових ресурсів графіту – понад 1 млрд т. Із трьохсот виявлених місць залягання графіту добре досліджено лише п’ять родовищ, одне з яких експлуатується. Воно дає близько 4 % світового видобутку цієї копалини.
Є в Україні окремі родовища коштовного та напівкоштовного каміння. Воно залягає в Українських Карпатах і Кримських горах, Дніпровсько-Донецькій западині, а найбільш унікальні родовища знаходяться в межах Українського щита. Там знаходять димчастий кварц, гірський кришталь, бурштин, топаз, берил, аметист, агат, яшму. У ХХ ст. траплялися знахідки алмазів, а нещодавно знайдено перспективні їх прояви у Приазов’ї та на Волині. Волинські алмази, за оцінками фахівців, за якістю відповідають найвідомішим у світі якутським.
Гідромінеральні корисні копалини. До них належать прісні, мінеральні і термальні підземні води, а також грязі, які можуть використовуватися з лікувальною метою.
В Україні виявлено досить значні ресурси різних мінеральних вод – вуглекислих, сульфідних, родонових та інших. За їх загальними запасами Україна знаходиться в числі провідних країн Європи. Найбільшою їх розмаїтістю відзначаються Закарпаття і південно-західні схили Карпат (відомі джерела Свалява, Поляна, Синяк, Кваси, Шаян), Передкарпаття (Трускавець, Східниця, Моршин, Шкло), Західне Поділля (Гусятин, Сатанів), Причорномор'я і Крим (Куяльник, Євпаторія, Саки, Феодосія). Найбільш відомими джерелами мінеральних вод в інших регіонах є Хмільницьке на Вінниччині, Миргородське на Полтавщині, Березівське на Харківщині, Слов'янське на Донеччині.
Великі запаси лікувальних грязей зосереджені в солоних лиманах і озерах Причорномор'я, Приазов'я і Криму, дещо менші – у торфовищах Передкарпаття й Поділля. На відміну від мінеральних вод вони ще мало використовуються для лікування.
Термальні води в Україні виявлено на різних територіях, крім Українського щита. Вони вивчаються як джерело енергії. Перспективними для промислового освоєння є гарячі й теплі підземні води рівнинної частини Криму і Херсонської області, а також Закарпаття. Поки що термальні води використовуються обмежено, переважно з лікувальною метою.
Загальне освоєння надр України. Займаючи площу в 0,4 % від світового суходолу, Україна наприкінці ХХ ст. давала до 5 % загальносвітового видобутку корисних копалин. Водночас її територія належить до відносно слабко досліджених з точки зору розвідки корисних копалин, тому можливості нарощування її мінерально-сировинної бази ще значні. Це підтверджують відкриття нових родовищ корисних копалин різних видів (як давно відомих в Україні, так і нетрадиційних для неї), які були здійснені вже у ХХІ ст. Геологи підрахували, що за різноманітністю та сумарною величиною запасів і прогнозних ресурсів корисних копалин Україна входить у першу десятку країн світу. Подальше проведення геологорозвідувальних робіт може суттєво зменшити залежність української економіки від імпорту сировини. Проте проведенню необхідних пошукових робіт часто перешкоджає брак коштів в країні.
http://merkator.org.ua/testy/nerudni-korysni-kopalyny-ukrajiny/
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeh7dzLitopGs7pSgBxK2VXJrISSaEjETfJSlCUECanQpFECg/viewform
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSf7JnS3j4tJbTPiaDXpMPnmPpCgxjH8Vqv4ke3n4OaU12ab_g/viewform
Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами людства»: пшениці (дає понад 30 % зерна), рису (майже 28 %) та кукурудзі (майже 25 %). Щоправда, рис і кукурудзу «хлібами» називають умовно, маючи на увазі їх важливе продовольче значення.
Технічні культури
Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Для них характерні такі спільні ознаки: висока товарність, монокультурність та висока працемісткість.
- товарність означає, що їх вирощують переважно на продаж.
- монокультурність пов’язана з колоніальним минулим. Так, Гана відома експортом какао, Судан – бавовни, Фіджі – цукру з тростини, Бенін – пальмової олії, Малайзія – натурального каучуку із соку гевеї тощо.
- працемісткість означає, що в догляді за рослинами переважає важка ручна праця. Через те основними виробниками технічних культур є країни, що розвиваються.
За призначенням технічні культури поділяють на кілька груп: волокнисті, олійні, ефіроолійні, цукристі, тонізуючі, каучуконосні, наркотичні, лікарські та інші.
- Волокнисті культури використовуються як сировина у текстильній промисловості. Основними з них є бавовник, джут, льон-довгунець, агава для сизалю.
- Для одержання з насіння їстівних та технічних рослинних жирів вирощують олійні культури. До них належать соя, соняшник, арахіс, ріпак, маслини, олійна пальма, рицина.
- Сировиною для парфумерної, харчової, фармацевтичної промисловості є ефіроолійні культури. З їх квітів, пагонів та коріння вилучають духмяні, жирні на дотик речовини. Це троянда, м’ята, фенхель, лаванда, аніс, полин.
- До цукристих рослин, які мають промислове значення, належать дві: 60 % солодкого продукту людям дає цукрова тростина та 40 % – цукрові буряки.
- Рослини, екстракти листя або плодів яких мають стимулювальну та загальнозміцнювальну дію на організм людини, називають тонізуючими. У природі їх відомо багато, але використовують у харчовій промисловості лише кілька. Основні з них: чай, кава та какао. Вони багаті на речовину кофеїн.
- З каучуконосних рослин відомим є каучукове дерево, або гевея. Її молочний сік (латекс), що збирають, зробивши зріз на корі дерева, містить натуральну гуму.
- Рослини, які містять речовини, що спричиняють збудження, а потім – сильне пригнічення центральної нервової системи, відносять до наркотичних. Більшість з них отруйні, тому вкрай небезпечні для здоров’я людини. Використовуються у медицині як сильний снодійний та знеболювальний засіб, наприклад опійний мак. До наркотичних рослин також відносять тютюн.
- Існують господарства, які вирощують лікарські рослини: валеріану, ромашку, нагідки тощо.
Бульбоплідні культури
З-поміж бульбоплідних культур помірного поясу найпоширенішою є картопля. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат (солодку картоплю), таро, ямс, маніок.
Тваринництво
Розведенням, доглядом та використанням сільськогосподарських тварин займається тваринництво. Воно забезпечує людей цінними харчовими продуктами (у тому числі близько 60 % білкової їжі), а легку промисловість – сировиною. Основними виробництвами тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво.
Скотарство, тобто розведення великої рогатої худоби – корів, буйволів, яків, дає людству майже все молоко й третину м’яса. Залежно від порід худоби, кормів та переважаючої продукції виокремлюють кілька напрямів скотарства: молочне, молочно-м’ясне, м’ясо-молочне, м’ясне. Молочне поголів’я утримують, годуючи соковитими кормами (з кормових трав, коренеплодів), періодично заганяючи у стійло. Молочне скотарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на швидку переробку або реалізацію продукції. М’ясний напрям переважає на територіях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ, де корів утримують на підніжних кормах просто неба.
Свинарство дає людям майже 40 % м’яса, а також сало, шкури, щетину. Відповідно існують такі напрями свинарства: сальний, м’ясо-сальний (універсальний), беконний (м’ясний) та щетинний. Сальні породи свиней утримують на зерні, картоплі. Вони швидко ростуть, додаючи по 700 г на добу. Маса тіла сягає 200 – 320 кг, з яких до 45 % сала. М’ясо-сальні свині ростуть швидко, а дорослі особини набирають до 35 % сала. Раціон харчування беконних порід свиней дуже різноманітний: трава, овочі, харчові відходи. Він має містити достатню кількість протеїнів. Для цього часто використовують сою. М’ясні породи утричі поступаються масою сальним, а вміст сала у їхньому тілі становить 20 – 30 %. Свині щетинних порід дають за рік 150 – 300 г щетини довжиною 10 – 12 см з однієї тварини, яку стрижуть або вискубують. Свиняча щетина йде на виробництво щіток для волосся та одягу, якісних малярних пензликів. Свинарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки свині споживають як корми харчові відходи міст.
Вівчарство є типовою галуззю посушливих районів, а також гірських масивів. Виокремлюють такі напрями вівчарства: тонкорунний (забезпечує текстильну промисловість високоякісною вовною), напівтонкорунний (крім вовни дає м’ясо), м’ясо-вовно-молочний, каракульський (овець розводять заради цінного хутра), курдючний (дає баранячий жир), овчино-шубний (на дублянки).
Птахівництво дає людям близько 20 % м’яса, а також яйця, пір’я, пух. Саме через механізацію цієї галузі вона стала найбільш прогресивною у високорозвинутих країнах. Птахівництво розвивається у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на споживача продукції та харчові відходи міст. Розводять курей, індиків, гусей, качок, гаг, страусів ему. Проте абсолютну більшість поголів’я становлять кури. Існують яйценосні, м’ясні (бройлерні), загального користування, декоративні та бійцівські породи курей. Іншими галузями тваринництва є шовківництво, бджільництво, конярство, оленярство, розведення верблюдів, хутрове звірівництво та інші.
Революції в сільському господарстві (за підручником Бойко В., Дітчук І.)
Сільське господарство постійно розвивається, змінюється й удосконалюється, переживає кардинальні якісні зміни, які називають сільськогосподарськими революціями. Таких лише протягом останніх десятиліть відбулося кілька.
- Зелена революція, пік якої припав на 60–70-ті роки ХХ ст., полягала у виведенні й використанні високо продуктивних сортів рослин, меліорації, застосуванні мінеральних добрив, пестицидів, механізації виробництва, що різко збільшило урожайність головних зернових культур, насамперед у країнах, що розвиваються.
- Водночас у тваринництві відбулася біла революція — стрімке зростання виробництва молока і яєць завдяки використанню високопродуктивних порід худоби і домашньої птиці. Зі зростанням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції постало питання її зберігання.
- Це стало поштовхом для початку коричневої революції — глибокої інтеграції сільського господарства і харчової промисловості для комплексної переробки, застосування сучасних методів зберігання чи консервування сільськогосподарської сировини. Це значно підвищило споживчі якості готової продукції й напівфабрикатів та забезпечило цілорічне споживання свіжих і перероблених продуктів харчування.
- З 1980-х років розпочалася друга зелена, або біотехнологічна, революція, що ґрунтувалася на використанні досягнень генної інженерії, комп’ютеризації й інформатизації сільськогосподарського виробництва. Досягнення першої зеленої революції швидко ставали надбанням країн, що розвиваються, а результатам
1.Який основний чинник визначив формування Приазовського металургійного району? *
Немає коментарів:
Дописати коментар